Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2014 року Справа № 914/751/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача),за участю представників:позивачаПолубоярова К.В., представник,відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014у справі№ 914/751/14 Господарського суду Львівської областіза позовомДержавного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Технології ремонту транспортної інфраструктури"пророзірвання договору та стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології ремонту транспортної інфраструктури" про розірвання договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технології ремонту транспортної інфраструктури" та Державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" №8-КС від 02.07.2010; стягнення з ТОВ "Технології ремонту транспортної інфраструктури" суми передоплати з урахуванням індексу інфляції в розмірі 2181595,21грн. та 82398,38грн. відсотків за користування чужими коштами, загалом - 2263993,59грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.04.2014 (суддя Запотічняк О.Д.) позовні вимоги задоволено повністю; розірвано договір між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технології ремонту транспортної інфраструктури" та Державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" №8-КС від 02.07.2010; стягнуто з ТОВ "Технології ремонту транспортної інфраструктури" на користь Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" суму передоплати з врахуванням індексу інфляції - 2181595,21грн., відсотки за користування чужими коштами - 82398,38грн. та судовий збір в сумі 46497,87грн.

Рішення суду мотивовано тим, що виконані відповідачем роботи не відповідають вимогам спірного договору та не можуть вважатись виконаними належним чином, позивачем дані роботи не прийняті, акти виконаних робіт позивачем не підписані, а тому договір від 02.07.2010 №8-КС, укладений між сторонами, слід розірвати у відповідності до положень п.8.2 договору у зв'язку з невиконання обов'язків відповідача (виконавця). Також суд дійшов висновку, що у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, він повинен повернути позивачу суму передплати з урахуванням індексу інфляції та відсотки за користування чужими коштами.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 (судді: Орищин Г.В. - головуючий, Плотніцький Б.Д., Галушко Н.А.) рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2014 скасовано; в задоволенні позову відмовлено; стягнуто з Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології ремонту транспортної інфраструктури" 2000грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення суду; стягнуто з Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт в доход державного бюджету 18649,07грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення суду.

Скасовуючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що попри існуючі спірні моменти, позивачем не було доведено істотності відступів від умов договору підряду, істотності недоліків робіт чи істотності зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, що може слугувати правовою підставою для розірвання договору. Також, посилаючись на те, що факт виконання робіт за договором підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами, але із зауваженнями щодо матеріалів і обсягів робіт, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що п.8.2 договору не підлягає застосуванню в спірній ситуації.

Не погоджуючись з постановою, ДП "Миколаївський морський торговельний порт" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати повністю, а рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2014 залишити в силі. Касаційну скаргу мотивовано доводами про порушення та неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.11, 526, 610, 611, 629, 651, 653, 852, 875,882 Цивільного кодексу України, ст.ст.188, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Від позивача надійшло клопотання про повернення судового збору сплаченого при зверненні з касаційною скаргою в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 02.07.2010 між ТОВ "Технології ремонту транспортної інфраструктури" (Виконавець) та ДП "Миколаївський морський торговельний порт" (Замовник) було укладено договір №8-КС (надалі - договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконати роботи з будівництва двох додаткових колій для відстою вагонів в Рудному парку Замовника на підставі договірної ціни, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити вказані роботи згідно умов цього Договору (п.п.1.1, 1.2).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що загальна сума договору відповідно до договірної ціни (додаток №1) складає 6539554,00грн., у тому числі 20% ПДВ - 1089925,67грн. Вартість робіт за договором визначається згідно з ресурсними елементними кошторисними нормами ДБН 1.1-1-2000, програмним забезпеченням АВК-5, кошторисними документами. Загальна сума є граничною і збільшенню протягом дії договору не підлягає.

Згідно п.3.2 договору замовник здійснює оплату за договором шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця в наступному порядку: 30% передоплати в термін 10 календарних днів з дня отримання рахунку на підставі підписаного сторонами договору; остаточний розрахунок здійснюється щомісячно протягом 10 календарних днів з дати отримання рахунків, оформлених на підставі підписаних актів виконаних робіт.

На виконання умов п.3.2 договору, ДП "Миколаївський морський торговельний порт" перерахувало ТОВ "Технології ремонту транспортної інфраструктури" 1961866,20грн. передоплати, що підтверджується платіжними дорученнями №2027 від 19.07.2010 на суму 1000000,00грн. та №2039 від 20.07.2010 на суму 961866,20грн.

Відповідно до пунктів 2.1.1, 2.1.2 договору виконавець зобов'язаний виконати і здати роботи відповідно до проектної документації, протягом п'яти місяців після отримання передоплати згідно з п.3.2 договору.

Окрім цього, п. 2.1.4 договору визначено, що виконавець забезпечує виконання робіт згідно з календарним планом виконання робіт (додаток № 2 до договору). Даним календарним планом передбачено, що всі роботи повинні бути виконані в строк 5 місяців.

Таким чином, зважаючи на дату отримання передоплати, відповідач мав виконати роботи з 21.07.2010 по 21.12.2010.

Листом від 26.08.2011 №26/08-1 відповідач направив позивачеві акти №№1, 2, 3, 4 виконаних робіт за формою №КБ-2в, довідку про вартість виконаних робіт за формою №КБ-3 на загальну суму 6535016,69грн. та рахунок-фактуру №ТТ-0000075 на оплату 4573150,49грн. (сума, за вирахуванням суми отриманого авансу).

ДП "Миколаївський морський торговельний порт" відмовилось прийняти та оплатити виконані відповідачем роботи, про що повідомило останнього листом №04/1645 від 31.08.2011 зазначивши, що вони не відповідають умовам підписаного договору.

Листом від 16.09.2013 №1874 позивач звернувся до відповідача із пропозицією розірвати договір, зважаючи на невиконання відповідачем зобов'язань за договором (в порядку п.8.2 договору). Також позивач пред'явив вимогу повернути суму передоплати з врахуванням індексу інфляції та відсотки в розмірі 0,1% від суми авансу за місяць (в порядку п.5.4 договору).

Листом від 27.09.2013 відповідач заперечив проти розірвання договору, повернення суми передоплати й сплати відсотків, вважаючи, що ТОВ "Технології ремонту транспортної інфраструктури" не допустило істотних порушень умов договору, що спричинили б розірвання договору.

Листом від 22.01.2014 №35/1 ТОВ "Технології ремонту транспортної інфраструктури" направило ДП "Миколаївський морський торговельний порт" копії актів виконаних робіт та рахунок, просило врахувати, що об'єкт будівництва готовий та придатний до використання за своїм призначенням, недоліки які мали місце - виправлені.

Листом від 07.02.2014 №181 ДП "Миколаївський морський торговельний порт" повернув згадані акти та рахунок без підписання, мотивуючи це тим, що ТОВ "Технології ремонту транспортної інфраструктури" самовільно змінило матеріали верхньої будови колії з нових на старопридатні, що не відповідає умовам договору, робочому проекту та тендерній документації, а ціни на матеріали та роботи не відповідають твердій договірній ціні, встановленій договором. Також позивач звернув увагу на те, що відповідачем не виконано робіт, зазначених в акті №3 форми КБ-2в на суму 120,95544тис.грн.

17.02.2014 відповідач звернувся до позивача з листом №35/2, в якому звернув увагу на те, що 10.05.2011 між сторонами було складено акт з переліком недоліків на об'єкті та зазначило, що всі недоліки було усунено, результатом чого стало підписання між сторонами акту готовності до експлуатації від 24.07.2012.

У листі від 14.03.2014 №459 ДП "Миколаївський морський торговельний порт" додатково обґрунтувало свою відмову підписати акти виконаних робіт та оплатити їх вартість тим, зокрема, що в акті готовності від 24.04.2012 не вказано термін закінчення робіт та засвідчено факт використання старопридатних матеріалів, а побудований об'єкт не відповідає умовам договору та проектній документації.

За таких обставин, посилаючись на порушення відповідачем строків виконання і об'ємів будівельних робіт, використання старопридатних матеріалів, незадоволення численних звернень позивача, останній звернувся з позовом у даній справі про стягнення суми попередньої оплати та розірвання договору підряду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача в частині розірвання договору, вказав на їх обґрунтованість. Судове рішення мотивовано тим, що відповідно до ст.188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Посилаючись на те, що виконані відповідачем роботи не відповідають вимогам спірного договору та не можуть вважатись виконаними належним чином, позивачем дані роботи не прийняті, акти виконаних робіт позивачем не підписані, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами договір від 02.07.2010 №8-КС слід розірвати у відповідності до положень п.8.2 договору у зв'язку з невиконання обов'язків відповідача (виконавця).

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є порушення відповідачем зобов'язань за договором в частині виконання передбачених договором робіт у встановлений ним строк та відповідно до умов договору.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що строк виконання робіт визначений сторонами у п.2.1.1 договору. Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо виконання робіт у встановлений строк, у зв'язку з чим Львівський апеляційний господарський суд у своїй постанові від 19.02.2013 по справі №5015/2847/12 за позовом ДП "Миколаївський морський торговельний порт" до ТОВ "Технології ремонту транспортної інфраструктури" про стягнення штрафних санкцій стягнув з останнього 1105184,62грн. пені та 457768,78грн. штрафу за прострочення відповідачем виконання робіт по договору.

При цьому Господарський суд Львівської області у своєму рішенні від 31.01.2012 по справі №5015/6141/11 за позовом ТОВ "Технології ремонту транспортної інфраструктури" до ДП "Миколаївський морський торговельний порт" та ТОВ "Західспецбудмеханізація" про стягнення вартості виконаних будівельно-монтажних робіт на суму 4573150,49грн. та за зустрічною позовною заявою ДП "Миколаївський морський торговельний порт" до ТОВ "Технології ремонту транспортної інфраструктури" про визнання актів виконаних робіт форми КБ-2в недійсними, встановив, що ТОВ "Технології ремонту транспортної інфраструктури" всупереч умов Робочого проекту та тендерної пропозиції без погодження з ДП "Миколаївський морський торговельний порт" використав при виконанні робіт старопридатні матеріали.

Факт усунення недоліків виконаних робіт відповідач не довів та не підтвердив, що роботи виконані відповідно до умов договору та проектно-кошторисної документації.

Таким чином, у встановлений строк та належним чином, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, а отже, допустив порушення зобов'язань.

Так, відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Одним із наслідків порушення зобов'язання, в силу п.1 ч.1 ст.611 ЦК України, є, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду, з огляду на положення ст.837 ЦК України, ст.318 ГК України.

Зокрема, відповідно до ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 2 ст. 852 ЦК України визначено, що за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

В силу ч.2 ст.849 ЦК України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

За встановлених обставин та беручи до уваги викладені вище приписи законодавства, яке регулює спірні правовідносини, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про розірвання договору від 02.07.2010 №8-КС

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про розірвання договору, зазначаючи про те, що в оскаржуваному рішенні наводяться лише факти порушень договірних умов, проте не обґрунтовано, чи внаслідок таких порушень ДП "Миколаївський морський торговельний порт" було заподіяно шкоди, внаслідок якої воно значної мірою позбавилось того, на що розраховувало при укладенні договору, або чи мала місце істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Також суд апеляційної інстанції вказав на те, що ст.ст.852, 858, 883 ЦК України передбачено інші способи захисту прав замовника при порушеннях підрядником умов договору підряду. Однак, колегія касаційної інстанції зазначає, що обирати той чи інший спосіб захисту, передбачений законодавством, є правом замовника.

Заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що якість робіт, а отже матеріалів, які використовуються в роботах, та строк виконання робіт є однією з істотних умов договору, які не повинні змінюватися після підписання договору (принаймні без відповідного погодження сторонами у встановленому порядку). Отже, використання старопридатних матеріалів без відповідного погодження та всупереч тендерній документації і договірній ціні, оскільки будівництво передбачалось з нових матеріалів, та з порушенням строку виконання є істотним порушенням договору.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Проте, скасовуючи рішення Господарського суду Львівської області, суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції та встановлених ним обставин справи.

В оскаржуваній постанові Львівського апеляційного господарського суду фактично не наведено обґрунтування порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права в частині вирішення спору про розірвання договору судом першої інстанції, рішення якого оскаржувалось в апеляційному порядку.

Враховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.1 ст.11110 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про розірвання договору має бути залишено в силі як таке, що відповідає встановленим місцевим господарським судом фактичним обставинам та прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з ТОВ "Технології ремонту транспортної інфраструктури" суми передоплати з урахуванням індексу інфляції в розмірі 2181595,21грн. та 82398,38грн. відсотків за користування чужими коштами (всього 2263993,59грн.), то місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині на підставі п.5.4 договору, за умовами якого у випадку невиконання своїх зобов'язань за договором Виконавець повертає Замовнику перераховану згідно п.3.2 договору суму передплати з урахуванням індексу інфляції з дати здійснення відповідного платежу, а також сплачує відсотки у розмірі 0,1% від сплаченої суми авансу за користування чужими коштами Замовника за місяць.

Однак, таких висновків суд дійшов з порушенням норм процесуального права.

Так, суд належним чином не з'ясовував, чи виконувались фактично відповідачем певні роботи згідно умов укладеного між сторонами договору. При цьому, встановлення факту виконання відповідачем певних робіт є необхідним для з'ясування питання, чи має відповідач право, передбачене ч.4 ст.849 ЦК України, на виплату йому плати за виконану частину роботи.

Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення, з'ясував, що у справі №914/495/14 Господарського суду Львівської області за позовом ТОВ "Технології ремонту транспортної інфраструктури" до ДП "Миколаївський морський торговельний порт" про стягнення заборгованості за договором №8-КС від 02.07.2010р. призначено судову експертизу для з'ясування питань відповідності обсягів будівництва умовам договору, відповідності об'єкту будівництва проектно-технічній документації та вартості фактично виконаних робіт.

Однак, обставини наявності провадження у такій справі та призначення у ній судової експертизи апеляційний господарський суд належним чином не перевірив та оцінки стосовно того, чи будуть даним рішенням встановлено обставини, що можуть вплинути на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення, не надав.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч.1 ст.47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч.1 ст.43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності в частині вимоги Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" про стягнення суми передоплати з врахуванням індексу інфляції - 2181595,21грн., відсотків за користування чужими коштами - 82398,38грн., що відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України є підставою для скасування рішень судів в цій частині з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Пунктом 11 ст.11111 Господарського процесуального кодексу України передбачено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі 852,60грн. за здійснення касаційного перегляду в даному випадку підлягає стягненню з відповідача, враховуючи задоволення касаційної скарги позивача в частині скасування постанови та залишення в силі рішення місцевого господарського суду щодо розірвання договору №8-КС від 02.07.2010.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається у разі внесення судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Подаючи касаційну скаргу, Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" зайво сплатило 9055,97грн судового збору. Так, відповідно до частин 1, 2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору із позовних заяв майнового характеру, поданих до господарського суду, справляється у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна скарга подається до суду. За подання касаційних скарг на рішення суду, судовий збір із спорів майнового характеру становить 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми. Відтак, розмір судового збору, що підлягав сплаті за касаційне оскарження прийнятої у даній справі постанови про відмову в задоволенні позовної вимоги майнового характеру повинен був складати 22639,94грн, проте, скаржником до касаційної скарги додане платіжне доручення №896 від 29.09.2014 про сплату судового збору у розмірі 31695,91грн. З огляду на викладене, надмірно сплачений судовий збір у розмірі 9055,97грн підлягає поверненню скаржникові.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1118, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, ст.7 Закону України "Про судовий збір", Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 у справі №914/751/14 скасувати повністю.

Рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2014 у справі №914/751/14 в частині вирішення спору про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології ремонту транспортної інфраструктури" на користь Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" суми передоплати з врахуванням індексу інфляції - 2181595,21грн., відсотків за користування чужими коштами - 82398,38грн. та судового збору в сумі 45279,87грн. скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції

Рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2014 у справі №914/751/14 в частині розірвання договору між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технології ремонту транспортної інфраструктури" та Державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" №8-КС від 02.07.2010 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології ремонту транспортної інфраструктури" на користь Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" судового збору у сумі 1218грн. залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології ремонту транспортної інфраструктури" на користь Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" 852,60грн. витрат по сплаті судового збору при зверненні з касаційною скаргою.

Доручити Господарському суду Львівської області видати наказ.

Повернути Державному підприємству "Миколаївський морський торговельний порт" з державного бюджету України судовий збір у розмірі 9055 (дев'ять тисяч п'ятдесят п'ять) грн 97коп., надмірно сплачений згідно платіжного доручення №896 від 29.09.2014, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Головуючий В.Дерепа

Судді Б.Грек

Д.Кривда